Добрий день! Тема нашого уроку:

"Монгольська навала на Русь. Золота Орда"

РОЗГЛЯНЬ КАРТУ!!!

І БЛОК ІНФОРМАЦІЙНИЙ

Хронологія (ЗАПИСАТИ У ЗОШИТ)

1223 р.	Поразка руських дружин у битві з монголами на Калці
1239 р.	Розорення монголами Переяславщини та Чернігівщини
1240 р.	Облога та розорення Києва військами хана Батия
1241 р.	Вторгнення монголів у Галицько-Волинське князівство
1245 р.	Поїздка в Орду князя Данила Романовича

Основні поняття та терміни (ЗАПИСАТИ У ЗОШИТ)

Монголо-татари. Воїни Чингісхана називали себе монголами. Руські ж літописці називали їх татарами, не відаючи, що останнім самим довелося потерпати від монгольських луків і мечів. У 19 ст. в історичній науці набув поширення термін «монголо-татари», який, одначе, останнім часом у науковій літературі майже не вживається. Щоправда, у підручниках ним послуговуються із метою зробити більш зрозумілими тогочасні документи, де монгольських завойовників здебільшого названо татарами.

Орда – військо кочовиків, а також місце, де перебувала ставка хана.

Піднесення Монгольської держави та її завойовницька політика. Битва на річці Калці

Наприкінці 12 ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава.
Року 1206 ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана).
Він розпочав здійснювати завойовницьку політику, внаслідок якої 1221 р. було підкорено Середню Азію та Хорезм.
У 1222 р. монголи через Кавказ вдерлися до причорноморських степів і завдали поразки половцям у битві на Дону.
Половецький хан Котян відступив до Дніпра й звернувся по допомогу до руських князів.
На з'їзді князів у Києві було вирішено виступити разом із половцями проти монголів. У квітні 1223 р. вирушили в похід дружини руських князів, яких очолили Мстислав Романович київський, Мстислав Мстиславович Удатний галицький та Мстислав Святославич чернігівський.
Битва з основними силами монголів відбулася 31 травня 1223 р. на берегах річки Калки.
Галицькі й волинські дружини князя Мстислава Удатного та князя Данила Романовича та половці перейшли Калку й почали битву, не чекаючи на інших князів.
Половці втікли із поля бою, спричинивши розлад у війську русичів. Цим скористалися монголи і розгромили їх.
Після цього ординці оточили табір дружини київського князя Мстислава Романовича, яке стояло на правому березі річки й не брало участі в битві.
Після триденного штурму, не маючи змоги подолати опір і захопити табір, монголи запропонували укласти перемир'я. Коли ж умови миру були прийняті й князівські дружини залишили табір, на них чекала смерть.
Втрати руського війська були величезними, лише кожний десятий руський воїн, який брав участь у поході, повернувся додому.
Проте й монголи зазнали великих втрат. Того року вони не наважилися продовжувати похід у глиб Русі, а повернули назад.
Похід на Русь очолив онук Чингісхана Батий.
Батиєва орда рушила на руські землі наприкінці 1237 р.
Протягом 1237–1238 рр. було розгромлено війська рязанського та владимиро-суздальського князів.
Монголи здобули штурмом і спалили Рязань, Владимир, Москву, Твер та інші міста. Північно-Східну Русь було спустошено.

Золотоординське ярмо

Монгольську імперію було переділено на чотири частини (улуси).
Батиєві володіння становили найзахіднішу частину – улус Джучі: тут було створено державу Золоту Орду.
Під владою тієї держави, що охоплювала територію від Уралу та Західного Сибіру до Чорного моря, опинилася вся Русь-Україна.
Монгольська навала невпізнанно змінила руські землі. Найбільшого спустошення зазнали Київське, Переяславське та Чернігово-Сіверське князівства.
Після походу Батия вони потрапили в залежність від Золотої Орди.
Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом – грамотою-дозволом на володіння землями – в обмін на визнання своєї зверхності та зобов’язання надавати йому військо й сплачувати данину.
За свідченням джерел, монголи вимагали від усього населення сплати десятої частини – як продуктами та майном, так і власне людьми.
До страшної «людської десятини» потрапляли й ті, хто не міг розрахуватися у звичайний спосіб. Забрані люди потрапляли в рабство, здебільшого їх здавали до монгольської армії.
За обчисленням і збиранням данини наглядали монгольські урядовці. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком.
У його розпорядженні були військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку. Дослідники припускають, що одне з таких містечок розташовувалося неподалік Києва, в урочищі Батиєвому – звідки й витлумачують збережену й досі назву.
Всі завойовані землі, за монгольським звичаєм, було переділено на частини (улуси) між підлеглими Батию менш впливовими ханами.
Так, Подніпров’я було переділене між ханами Мауці та Куремсою: перший кочував у Задніпров’ї, другий – степами Правобережжя.
Золотоординські правителі постійно втручалися у внутрішні справи князівств, роздмухували усобиці між князями, не зупиняючись і перед знищенням князів, що прибували до ординської столиці.
Так, коли князь Михайло Всеволодович чернігівський зробив спробу утвердитися в Києві, йому довелося звернутися до хана.
Літописець сповіщає, що князь Михайло вирушив в Орду за ханським ярликом, де 20 вересня 1246 р. за відмову виконати язичницькі обряди за наказом Батия був страчений разом зі своїм боярином Федором.
У 1243 р. першим із князів визнав зверхність монголів та дістав ярлик на місто Київ і Владимир Ярослав Всеволодович.
Проте до зруйнованого Києва князь не поїхав, а послав туди намісника.
Після смерті князя Ярослава Всеволодовича право «на Київ і всю Руську землю» отримав його син Олександр, названий Невським. Одначе і той відмовився від столиці.
Переяславська земля потрапила в іще більшу залежність від Орди. У другій половині 40-х рр. 13 ст. тут не було свого князя.
Втратило колишню велич і Чернігівське князівство. Від кінця 13 – протягом першої половини 14 ст. воно розпадалося на нові й нові уділи.